зваба

ЗВА́БА, и, ж.

1. Те, що приваблює, манить, спокушає.

Хіба ж Тоня.. сіла б із ним в каючок, якби і її не штовхало оте чортеня зваби, спокуси, жадання торкнутися чогось забороненого, звідати незвіданого? (Гончар, Тронка, 1963, 243);

Не віддали мене, ти, часе літ кипучих, Від зваб життя, від чар мети (Ус., Листя.., 1956, 107).

2. Принадність, чарівність.

Цей дерев’яний, гулкий, мов палуба, міст мав для Ібрагімова свою звабу (Гончар, Новели, 1954, 154);

Чарівний світ з голубим небом весни і неосяжністю далеких просторів, серед яких волею молодості Орися повинна була летіти, як голубка до сонця, втратив для неї звабу і був звичайним, непомітним, буденним (Тют., Вир, 1964, 126).

Значення в інших словниках

1. зваба — зва́ба іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. зваба — Принада, ваба, сил. спокуса; З. П. принадність, чарівність.  Словник синонімів Караванського
3. зваба — -и, ж. 1》 Те, що приваблює, манить, спокушає. 2》 Принадність, чарівність.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. зваба — ПРИВА́БЛИВІСТЬ (якість, властивість, яка притягає до когось, чогось, робить його привабливим), ПРИВА́БНІСТЬ, ПРИВА́БА, ЗВАБЛИ́ВІСТЬ, ЗВА́БА, ПРИНА́ДА, ПРИНА́ДНІСТЬ, ЧАРІ́ВНІСТЬ підсил., ЧАРІВЛИ́ВІСТЬ підсил., ЧА́РИ підсил., ВА́БА розм.  Словник синонімів української мови
5. зваба — Зваба, -би ж. Приманка, обольщеніе.  Словник української мови Грінченка