звук
ЗВУК, ч.
1. род. у. Слухове відчуття, що викликається механічними коливаннями; те, що людина чує, сприймає органом слуху.
Приходжу, чую здалека, дрень-дрень… стук молотів… За звуком тим ступаю (Фр., XIII, 1954, 64);
Хвилину постояв Андрій: розглядався, слухав, ловив найменший звук, виміряв у темряві віддаль од себе до обозу (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 47);
Вуха поступово звикали до шуму порогів, а більше жодних звуків у степу не було (Панч, Гомон. Україна, 1954, 196);
// Спів, музика.
З глибоких долин чути звук пастушого ріжка (Н.-Лев., III, 1956, 311);
Ніч, місяць, верби, шелестіння, Обійми рук і щастя мук, І в невимовному горінні Жагучий солов’їний звук (Рильський, I,1960, 136);
Звуки народних оркестрів порушували ранкову тишу (Рад. Укр., 3.I 1948, 3);
// перев.мн. Мелодія.
У Вольдемаровій кімнаті то тихо, то голосно грає радіола. Линуть звуки танго (Мороз, П’єси, 1959, 311);
Під звуки «Марсельєзи» було піднято червоний прапор на щоглі повсталого «Потьомкіна» (Нар. тв. та етн.. 3, 1957, 34).
2. род. у, фіз. Поширювані в пружних тілах (твердих, рідких і газоподібних) механічні коливання.
Звук у наш час — чудовий засіб проведення багатьох наукових досліджень, він широко застосовується і в техніці (Наука.., 10, 1962, 40);
— Ну, а коли ти вже прилетиш до нас, Петрику, на своєму? На тому, що швидше звуку? (Гончар, Тронка, 1963, 8).
∆ Висота́ зву́ку див. висота́.
3. род. а, муз. Тон певної висоти і сили (на відміну від шуму).
Музичний звук відкривав безмежний простір для утворення не лише красивих звукових форм, але й наповнювання їх змістом живої творчої душі художника (Іст. укр. музики, 1922, 23);
Він почав оповідати другий свій сон. Він був ніби в концерті. Се була музика нових поколінь, нечувані комбінації звуків (Коцюб., II, 1955, 387).
4. род. а, лінгв. Членороздільний елемент людської мови, утворюваний за допомогою органів мовлення.
Найдужче мучився [панотець] звуком «л», бо ані тни не міг вимовити його на кінці слова (Март., Тв., 1954, 255);
Складотворчий звук; Голосні звуки.
∆ Альвеоля́рні зву́ки див. альвеоля́рний.
◊ Ні зву́ку — абсолютне мовчання, глибока тиша.
— Коли цей айн-цвай повертатиметься, покладіть.. тільки щоб ні звуку.— Буде виконано (Гончар, III, 1959, 258);
На кораблях — ні поруху, ні звуку. Матроси стоять на юті, мов статуї (Кучер, Чорноморці, 1956, 21);
Пусти́й (поро́жній) звук — те, що позбавлене будь-якого значення, ваги.
— В цій кривавій боротьбі, Папо, з поступом наук Ти пустий сьогодні звук!.. (Фр., XIII, 1954, 398).
Словник української мови (СУМ-11)