звук

ЗВУК, ч.

1. род. у. Слухове відчуття, що викликається механічними коливаннями; те, що людина чує, сприймає органом слуху.

Приходжу, чую здалека, дрень-дрень… стук молотів… За звуком тим ступаю (Фр., XIII, 1954, 64);

Хвилину постояв Андрій: розглядався, слухав, ловив найменший звук, виміряв у темряві віддаль од себе до обозу (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 47);

Вуха поступово звикали до шуму порогів, а більше жодних звуків у степу не було (Панч, Гомон. Україна, 1954, 196);

// Спів, музика.

З глибоких долин чути звук пастушого ріжка (Н.-Лев., III, 1956, 311);

Ніч, місяць, верби, шелестіння, Обійми рук і щастя мук, І в невимовному горінні Жагучий солов’їний звук (Рильський, I,1960, 136);

Звуки народних оркестрів порушували ранкову тишу (Рад. Укр., 3.I 1948, 3);

// перев.мн. Мелодія.

У Вольдемаровій кімнаті то тихо, то голосно грає радіола. Линуть звуки танго (Мороз, П’єси, 1959, 311);

Під звуки «Марсельєзи» було піднято червоний прапор на щоглі повсталого «Потьомкіна» (Нар. тв. та етн.. 3, 1957, 34).

2. род. у, фіз. Поширювані в пружних тілах (твердих, рідких і газоподібних) механічні коливання.

Звук у наш час — чудовий засіб проведення багатьох наукових досліджень, він широко застосовується і в техніці (Наука.., 10, 1962, 40);

— Ну, а коли ти вже прилетиш до нас, Петрику, на своєму? На тому, що швидше звуку? (Гончар, Тронка, 1963, 8).

∆ Висота́ зву́ку див. висота́.

3. род. а, муз. Тон певної висоти і сили (на відміну від шуму).

Музичний звук відкривав безмежний простір для утворення не лише красивих звукових форм, але й наповнювання їх змістом живої творчої душі художника (Іст. укр. музики, 1922, 23);

Він почав оповідати другий свій сон. Він був ніби в концерті. Се була музика нових поколінь, нечувані комбінації звуків (Коцюб., II, 1955, 387).

4. род. а, лінгв. Членороздільний елемент людської мови, утворюваний за допомогою органів мовлення.

Найдужче мучився [панотець] звуком «л», бо ані тни не міг вимовити його на кінці слова (Март., Тв., 1954, 255);

Складотворчий звук; Голосні звуки.

∆ Альвеоля́рні зву́ки див. альвеоля́рний.

◊ Ні зву́ку — абсолютне мовчання, глибока тиша.

— Коли цей айн-цвай повертатиметься, покладіть.. тільки щоб ні звуку.— Буде виконано (Гончар, III, 1959, 258);

На кораблях — ні поруху, ні звуку. Матроси стоять на юті, мов статуї (Кучер, Чорноморці, 1956, 21);

Пусти́й (поро́жній) звук — те, що позбавлене будь-якого значення, ваги.

— В цій кривавій боротьбі, Папо, з поступом наук Ти пустий сьогодні звук!.. (Фр., XIII, 1954, 398).