1. Словник-довідник музичних термінів

звук

1. Найменший структурний елемент музики. 2. Фізичне явище, що виникає внаслідок механічних коливань пружного тіла — вібратора (струни, натягнутої шкіри, повітряного стовпа тощо) з діапазоном частот від 16 до 20 тис. коливань на секунду (гц), що сприймає слух людини. З., який має висоту. силу, тривалість і тембр та охоплює діапазон частот від 16 до 4500 гц, зветься музичним. Більш високі звуки входять до його складу як обертони. 3. Відчуття, яке виникає у свідомості людини внаслідок сприйняття звукових коливань Зокрема, гучність має бути вище рівня шуму, але не перевищувати больового порогу (140 — 150 дб); тривалість не може бути коротшою за 0,015 — 0,02 сек; тембр практично не має фізіологічних обмежень. Окремі З.не мають виражального значення, але набувають його за умови об’єднання в звукову систему та включення до музичної тканини.

Джерело: Словник-довідник музичних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. звук — звук 1 іменник чоловічого роду в музиці, лінгвістиці звук 2 іменник чоловічого роду слухове відчуття звук 3 іменник чоловічого роду механічні коливання Орфографічний словник української мови
  2. звук — Звучання, р. згук, гук, згучання; (ударів) ІД. стукіт; мн. ЗВУКИ, (пісні) мелодія, ІД. спів; (струн) передзвін, музика; (голосів) ГОМІН. Словник синонімів Караванського
  3. звук — I [звук] -ка, м. (ў) -уц'і, мн. -кие, -к'іў (в музиці, лінгвістиці) II [звук] -ку, м. (ў) -уц'і, мн. -кие, -к'іў (в інших значеннях) Орфоепічний словник української мови
  4. звук — ч. 1》 род. -у.Слухове відчуття, що викликається механічними коливаннями; те, що людина чує, сприймає органом слуху. || Спів, музика. || перев. мн. Мелодія. 2》 род. -у, фіз. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. звук — I найменша частинка звукової форми мови, яка артикулюється при певному сталому положенні органів мовлення; розрізняють голосні та приголосні з. II пружні хвилі, які поширюються в речовинному середовищі (у повітрі зі швидкістю бл. 340 м/с); людина чує... Універсальний словник-енциклопедія
  6. звук — ні зву́ку. 1. Абсолютна тиша, мовчання. На кораблях — ні поруху, ні звуку. Матроси стоять на юті, мов статуї (В. Кучер). 2. Мовчати, не відповідати на що-небудь. — Будем їсти, говори?..— Муж на те ні звуку. А по звичці, догори Піднімає руку (С. Олійник). Фразеологічний словник української мови
  7. звук — Звук, зву́ка і -ку, -кові; зву́ки, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. звук — ЗВУК, ч. 1. род. у. Слухове відчуття, що викликається механічними коливаннями; те, що людина чує, сприймає органом слуху. Приходжу, чую здалека, дрень-дрень… стук молотів… За звуком тим ступаю (Фр. Словник української мови в 11 томах
  9. звук — Звук, -ка м. = гук. Словник української мови Грінченка