звідувати
ЗВІ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗВІ́ДАТИ, аю, аєш, док. перех.
1. Довідуватися про щось, осягати розумом що-небудь.
Я почав також у Ясенові У шинку чи де-небудь на дорозі Звідувать.. у прохожих, Чи в кого тут хлопець не втопився (Фр., XIII, 1954, 340);
Багато звідав [Ганц] істин, зазирнувши світові в обличчя, але не став щасливішим у глибині своєї бентежної душі (Полт., Повість.., 1960, 334);
// Бачити, зустрічати що-небудь.
Де тільки не ходила вона, яких лісів, яких земель не звідала, а знайти не знайшла [сина] (Міщ., Сіверяни, 1961, 88).
2. Переживати, переносити на собі, зазнавати чого-небудь.
— Скільки-то ви горя на своїм віку звідали!.. (Мирний, І, 1949, 361);
Не натішиться на неї ненька, Береже і пестить молоду. А вона — берізонька тоненька — Вже розлуки звідала біду (Дмит., В обіймах.., 1958, 68);
Я звідав радість у труді, І щастя творчості, і піт (Нагн., Вибр., 1950, 247);
// Відчувати що-небудь.
Її така важка туга пройняла, такий жаль увійшов у саме серце, якого вона досі ніколи не звідувала (Мирний, III, 1954,310).
◊ Зві́дати, почо́му (почі́м) ківш (пуд, фунт, коре́ць і т. ін.) ли́ха див. ли́хо¹.
Словник української мови (СУМ-11)