згага
ЗГА́ГА, и, ж.
1. Велике бажання, потреба пити; спрага.
Мандрівець.. в безводній пустині, Безсилий від згаги, джерела шука (Граб., І, 1959, 195);
— А щоб їх [овець] згага не томила, розставили б ви їм там, у степу, коритця з водою,— порадив якось Горпищенко-чабан голові робіткому Лукії Назарівні Рясній (Гончар, Тронка, 1963, 26).
2. з інфін. і чого, перен. Пристрасне бажання, жадоба чого-небудь; жага.
Щира любов до свого краю, освічена світлом науки, та невпинна згага молодих літ послужити йому — несли Вас добувати ще більшої освіти (Мирний, V, 1955, 415);
Дика, непереможна згага життя палить всередині, сповняє усю його істоту… (Коцюб., І, 1955, 367);
Він грав пісню печалі, яка поступово переходила в згагу помсти за руїни і смерть (Рибак, Зброя.., 1943, 131).
3. Відчуття печіння в стравоході; печія.
Вона вже й з кошиком, назбирає і ягоди, і листя, ..сушить і в’ялить і на згагу і на хрипоту (Вовчок, VI, 1956, 338).
Зга́га запекла́ (пече́) — з’явилося відчуття печіння, болю.
Неначе згага запекла. Я ледве, ледве вийшов з хати (Шевч., І, 1951, 397);
Секретар скривився, ніби його враз запекла згага (Панч, II, 1956, 471).
Словник української мови (СУМ-11)