згасати
ЗГАСА́ТИ і рідко ІЗГАСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗГА́СНУТИ і рідко ІЗГА́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. згас і зга́снув, рідко ізга́с і ізга́снув, ла, ло; док.
1. Повільно переставати горіти або світити, світитися; погасати (про світло, вогонь і т. ін.).
В городі почало світло згасати подекуди (Н.-Лев., III, 1956, 270);
Над берегом згасав ракети слід Пригашений вологою імлою (Перв., II, 1958, 203);
Заснула Настя, на стіл схилившись… І каганець ізгас… (Вовчок, І, 1955, 321);
Пожежа ще не зовсім згасла (Мирний, І, 1954, 190);
Електрика згасла, місячні промені вдарили в кімнату й обсипали все своїм чарівним мертвим сяйвом (Смолич, І, 1958, 67);
// Ставати невидимим (про небесні світила).
Вже ранішні зорі згасають поволі (Нагн., Вибр., 1957, 301);
Спи, дитя моє красне! Поки сонечко не запалиться, Поки місяць не згасне! (Рудан., Вибр., 1937, 15);
// Темніти, меркнути, тьмяніти (про що-небудь освітлене).
Весна вчувалася молодій ланковій в усьому: в яскравих барвах, що згасали на заході, в рожевому димку над лугом (Грим., Незакінч. роман, 1962, 3);
Довго тремтіла ясна смуга на нерівній землі під вікном, далі згасла (Л. Укр., III, 1952, 565);
// Наближатися до кінця, закінчуватися (про день, вечір, ніч і т. ін.).
І вечір згасає — який же холодний, багряний, самотній вечір! (Вовчок, І, 1955, 297);
За лісами день згасав, на траву спадають роси (Гур., Друзі.., 1959, 11);
// Втрачати блиск, жвавість (про очі, зір).
Його горда, міцна постать наче зігнулася, зламалась, очі згасли, на виду осів новий вираз — вираз болю й затятості (Коцюб., І, 1955, 229);
А тепер всі пройдено стежини По траві, по терну та ожині, Зір твій згас і голос твій затих (Мас., Як пахне земля, 1958, 16).
2. перен. Поступово завмирати, слабнучи, зникати (про почуття, думки і т. ін.).
Ще та цілюща любов не згасала, І, поки світ сонця, не згасне вона (Манж., Тв., 1955, 92);
Дівчина дивилася на мене, і страх в її очах поволі згасав… (Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 59);
Я не можу собі ради дати; мої думки згасають, не спалахнувши полум’ям радості (Кол., На фронті.., 1959, 21);
Пам’ять про відважних повстанців не згасла в народі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 36);
Недавнє бажання викрити Прохора безслідно згасло (Шиян, Баланда, 1957, 166);
// Затихати (про звуки).
Розриви в порту почали згасати (Кучер, Чорноморці, 1956, 149);
Дзвеніла, рокотала під пальцями ліра, голос то згасав, то знов здіймався і міцно бринів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 18);
Сміх Сашка згас так само раптово, як і спалахнув — жодна душа не підтримала його недоречної веселості (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 149);
// Втрачаючи сили, вмирати.
Кожен радий був би сам померти, щоб не дивитися й не бачити, як він [Григор] повільно згасає (Перв., Невигадане життя, 1958, 6);
Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (Фр., III, 1950, 359);
У неї двоє синів.. Чоловік же помер. Як прийшов з фашистського полону додому, захворів і згаснув (Колг. Укр., І, 1961, 24).
3. перен. Втрачати значення, цінність, забуватися.
В віках не згасне слава наших днів (Забіла, Промені, 1951, 5).
Словник української мови (СУМ-11)