згнічений
ЗГНІ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до згніти́ти.
Почувала [Гаїнка], що з тим плачем верталася до неї сила, оживала душа, як земля, морозом згнічена, від сонячного погляду оживає (Гр., II, 1963, 482);
Звідти [з келій] густо вальнув на комісію кислий і згнічений віками дух монастирської добродійності, хазяйновитості й спасіння (Мик., II, 1957, 406).
2. у знач. прикм. Пригнічений.
Його [генерала] реляція підносила згнічений дух (Кач., II, 1958, 380).
Словник української мови (СУМ-11)