згрубілий

ЗГРУБІ́ЛИЙ, а е.

1. Дієпр. акт мин. ч. до згрубі́ти.

2. у знач. прикм. Жорсткий, шершавий.

Забувши про свої образи, проводить [Катерина] долонями по його згрубілих руках (Руд., Остання шабля, 1959, 501);

// Низький тоном (про голос).

Говорить Григорій уже не співучим голосом, як раніш, а трохи згрубілим, постарілим баском (Сміл., Сад, 1952, 314).

3. Те саме, що гру́бий 4, 5.

В більшості його [П. Гулака-Артемовського ] творів виразно відчувається вплив бурлескної «Енеїди» Котляревського, що, зокрема, виявляється в надмірному використанні побутової і згрубілої лексики або взагалі лексики зниженого звучання (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1958, 144);

Порівняно рідко поет [Т. Шевченко] вдається до згрубілих слів (Мовозн., XVII, 1962, 74).

Значення в інших словниках

1. згрубілий — згрубі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. згрубілий — (- руки) шорсткий, шкарубкий, запрацьований, репаний; (голос) басистий; (- манери) грубий, вульгарний, вуличний.  Словник синонімів Караванського
3. згрубілий — див. шершавий  Словник синонімів Вусика
4. згрубілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до згрубіти. 2》 у знач. прикм.Жорсткий, шершавий. || Низький тоном (про голос). 3》 Те саме, що грубий 4), 5).  Великий тлумачний словник сучасної мови