згубник

ЗГУ́БНИК, а, ч. Той, хто призводить до згуби (у 3 знач.), знищує, занапащає кого-, що-небудь.

Переповнена вона [планета] людськими стражданнями, які сієте ви, кати людської юності, згубники цвіту поколінь (Довж., III, 1960, 69);

Вперше було показано [Л. Українкою] перемогу жінки над звабником і згубником жіноцтва дон-Жуаном (Рад. літ-во, 1, 1964, 66).

Значення в інших словниках

1. згубник — згу́бник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. згубник — -а, ч. Той, хто призводить до згуби (у 3 знач.), знищує, занапащає кого-, що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. згубник — УБИ́ВЦЯ (ВБИ́ВЦЯ) (той, хто убив, убиває людей), УБИ́ВЕЦЬ (ВБИ́ВЕЦЬ), ГОЛОВОРІ́З, ЗГУ́БНИК, ЛЮДИНОВБИ́ВЕЦЬ книжн., ЛЮДИНОВБИ́ВЦЯ книжн., ДУШОГУ́Б розм., ДУШОГУ́БЕЦЬ розм., ЗАРІЗЯ́КА (ЗАРІЗА́КА) розм., ГОРЛОРІ́З розм., УБІ́ЙНИК (ВБІ́ЙНИК) заст.  Словник синонімів української мови