здиблений
ЗДИ́БЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зди́бити.
*Образно. Іноді Бармаш відчував, як коливалася під ним здиблена вибухами земля (Коз., Гарячі руки, 1960, 148);
Перед нами океан сучасності, розбурханий і здиблений ідеологічною боротьбою двох світів (Літ. газ., 17.III 1959, 1).
2. у знач. прикм. Який здибився.
Я пам’ятаю величавий І неповторюваний сон — Канали, арки, архітрави, Високі лінії колон І бронзу вершника живого На грізно здибленім коні (Рильський, II, 1960, 235);
*Образно. Здиблені рештки волосся схожі на верхні капустяні листки, що сяк-так облямовують западину-лисину (Стельмах, Хліб… 1959, 391).
Зди́блений ніс (но́сик) — кирпатий ніс (носик).
Під чубом [у Яші] — злегка здиблений носик, сполохнуті брови і маленькі колючі очі (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960. 208).
Словник української мови (СУМ-11)