здивувати

ЗДИВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. перех. Викликати здивування, вразити.

Все оте так скоїлося несподівано, так мене здивувало! (Мирний, IV, 1955, 351);

Сидять рибалки над водою — От підійди й заговори: Здивують щукою такою, Що ще й не бачив, хоч умри! (Рильський, III, 1961, 298);

Наші вчені ще не раз здивують людство новими відкриттями і винаходами, яких вони доб’ються в недалекому майбутньому (Наука.., 2, 1958, 2);

// безос.

Скромно одягнений [І. Франко], тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, як у казці (Коцюб., III, 1956, 26).

2. неперех., розм. Те саме, що здивува́тися.

Хто знав її від десятьох літ, то здивував би з неї тепера (Л. Укр., III, 1952, 745);

— Не здивуйте на сирітські подарунки (Барв., Опов.., 1902, 330).

Не здиву́йте — не осудіть.

Не здивуйте, люди. Те, що було, минулося І знову не буде (Шевч., І, 1951, 289).

Значення в інших словниках

1. здивувати — здивува́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. здивувати — док., вразити, зачудувати, ошелешити, приголомшити; пор. СПАНТЕЛИЧИТИ.  Словник синонімів Караванського
3. здивувати — -ую, -уєш, док. 1》 перех. Викликати здивування, вразити. || безос. 2》 неперех., розм. Те саме, що здивуватися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. здивувати — ДИВУВА́ТИ (викликати подив незвичайністю), ВРАЖА́ТИ, ЧУДУВА́ТИ розм., ЗАЧУДО́ВУВАТИ розм.; ПРИГОЛО́МШУВАТИ (надто сильно дивувати); ЕПАТУВА́ТИ книжн. (порушенням загальноприйнятих норм, правил). — Док.  Словник синонімів української мови
5. здивувати — Здивувати, -вую, -єш гл. 1) Удивить. Далекий вік здивує його доля. К. Іов. 40. Вона подивилась на його здивованими очима. Левиц. Пов. 246. 2) Удивиться. Не здивуйте на сирітські дарунки. Г. Барв. 330.  Словник української мови Грінченка