здушувати
ЗДУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗДУШИ́ТИ, здушу́, зду́шиш, док., перех.
1. Щільно, міцно стискувати, здавлювати.
Кирило здушив в руці [ганчірку] і, підважуючи дошку, всунув під ганок (Ірчан, II, 1958, 86);
Лаговський.. несподівано й несвідомо так здушив її [руку], що Володимир аж скрикнув (Крим., А. Лаговський, І, ІІ, 1905, 223);
*Образно. Сон м’яко здушує груди, кладе на лице лапу і тягне назад у ліжко (Коцюб., II, 1955, 252);
// Тісно обступаючи з усіх боків, стискувати, обмежувати в просторі.
Ось налягли здобичники, тісною каблучкою здушили чумаків, вимахують ножами та булавами… (Коцюб., І, 1955, 185);
*Образно. Дощовими хмарами здушувало нічну темряву (Ле, Хмельницький, І, 1957, 270).
2. Викликати відчуття хворобливого стискання (в горлі, голові, грудях і т. ін.).
Нічого вже не можна зрозуміти,— сон навалюється, м’який, волохатий, і сльози здушують горло… (Собко, Стадіон, 1954, 209);
Йому стало холодно. Задріботіли зуби, тоскний біль здушив йому голову (Мик., II, 1957, 216);
// безос.
Здушило матері в грудях (Гончар, Таврія, 1952, 7);
// перен. Викликати відчуття пригніченості, душевного болю.
Серце біль здушив (Фр., X, 1954, 68).
3. перен. Не давати виявлятися чому-небудь, затамовувати якесь почуття.
Стара змовкла, здушуючи в собі ридання (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 144);
В грудях Погиби прокинулась давня гіркота, але він одразу ж здушив її (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 267).
Словник української мови (СУМ-11)