златоглав
ЗЛАТОГЛА́В, у, ч., заст., поет. Тканина, вироблена з шовку і золотої канителі; парча.
Біля нього стояв низький товстий грек з лисою головою у перепоясаній багряній туніці. І лямівка туніки, і плащ із златоглаву аж горіли від самоцвітів (Оп., Іду., 1958, 165);
// Одяг, вбрання, виготовлені з цієї тканини.
Богдан Хмельницький повів по майдану очима; біля столу стояла дуже ошатна старшина, вигуляна по зимовниках, по хуторах, одягнута в златоглави, підперезана персидськими поясами (Панч, Гомон. Україна, 1954, 259);
*Образно. [Лісовик:] Стара верба, смутна береза навіть у златоглави й кармазини вбрались на свято осені (Л. Укр., III, 1952,244).
Словник української мови (СУМ-11)