зледенілий
ЗЛЕДЕНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зледені́ти.
Душевні слова Юлічки.. враз розтопили, сповнили ніжним почуттям зледеніле ненавистю до ворога, заглушене жадобою помсти, черствувате й від природи серце лейтенанта Сагайди (Вітч., 5, 1956, 129);
// У знач. прикм.
Гострий вітер жбурляє в обличчя пригорщі зледенілого снігу (Кучер, Чорноморці, 1956, 329);
Ріже в лице холодний вітер… Прикипає до зледенілої рушниці рука… (Збан., Сеспель, 1961, 235);
Марія кинулась до саней, розставила руки і впала на холодний, зледенілий труп (Мик., II, 1957, 309).
Словник української мови (СУМ-11)