злючий

ЗЛЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Те саме, що злю́щий.

— Та й недобра ж ся Мар’я яка! І чого вона така злюча до всіх стала?.. (Мирний, III, 1954, 224);

Були серед них [павуків] такі великі й злючі, що інколи я скрикувала й відступала назад (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 84);

Лице суворе й злюче (Ю. Янов., IV, 1959, 12);

Розгулявся [Коник] на всі боки, Все байдуже, все дарма… Коли гульк —аж в степ широкий Суне злючая зима (Гл., Вибр., 1951, 81).

Значення в інших словниках

1. злючий — злю́чий прикметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. злючий — див. злий; сердитий  Словник синонімів Вусика
3. злючий — -а, -е, розм. Те саме, що злющий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. злючий — ЗЛИЙ (який недоброзичливо, неприязно, нечуйно або вороже ставиться до інших), НЕДО́БРИЙ, ПОГА́НИЙ, ЛИХИ́Й, ЗЛІ́СНИЙ, ЗЛО́БНИЙ, ОЗЛО́БЛЕНИЙ, ЗЛОБЛИ́ВИЙ, ЗЛОСТИ́ВИЙ, ЗЛОСЛИ́ВИЙ, ЖО́ВЧНИЙ, ЛЮ́ТИЙ підсил., ЗЛЮ́ЧИЙ (ЗЛЮ́ЩИЙ) підсил. розм., СОБАКУВА́ТИЙ підсил.  Словник синонімів української мови
5. злючий — Злючий, злющий, -а, -е ув. отъ злий 1. Очень злой. Злючих собак держала. Хата, 99. Дізнає злющий злої муки. К. Псал. 8.  Словник української мови Грінченка