зміїний
ЗМІЇ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до змія́ і змій.
На тім острові в горі повикопувані глибокі і великі печери, у котрих, розказують люди, колись, ще за Владимира святого, ховався змій; з того часу і острів той прозивається зміїним (Стор., І, 1957, 391);
Дорожче від золота ціниться зміїна отрута (Веч. Київ, 14.III 1967, 3);
Змія підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та давай гукать товстим голосом.. А він чує та й каже: — То ж не голос матінки, то зміїна річ (Тич., І, 1957, 151);
В цьому чужому місті, серед цього зміїного кубла знайшлася бодай одна щира, прихильна до мене душа (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 56).
2. перен. Злий, підступний, ворожий.
— Тяжко, брате, Людей на старість розпізнати А ще гірше ззамолоду Гадину кохати. Очарує зміїними Карими очима… (Шевч., II, 1953, 51);
[Хмельницький:] В кривавій січі, в боях нерівних я пізнавав підступи зміїні і лукавство ворогів (Корн., І, 1955, 270).
Словник української мови (СУМ-11)