знамення
ЗНАМЕ́ННЯ, я, с., книжн.
1. Прикмета, ознака, що вказують на щось, свідчать про що-небудь.
І повзуть інші чутки про знамення на землі і на небі, про сонячне затемнення і про те, що наближається кінець світу (Тулуб, Людолови, II, 1957, 484);
На знамення, що віщує долю, запал князю зважить не дає (Забіла, Промені, 1951, 176).
2. заст. Те саме, що си́мвол.
∆ Стовпове́ знаме́ння, муз.— система нотного запису.
Була створена [в Київській Русі ] і оригінальна система записування музичних творів — так зване стовпове знамення, або крюкова нотація (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 536).
∆ Знаме́ння ча́су (суча́сності, епо́хи) — типове, характерне для певного періоду явище.
Знамення часу — тісний творчий союз науки й виробництва (Рад. Укр., 22.I 1965, 2);
Жовтнева революція вивільнила невичерпні сили соціалізму, і немає перепон, які могли б зупинити процес їх розвитку, завоювання мас ідеями комунізму. Це — вирішальна особливість нинішнього століття, це — знамення сучасності (Талант.., 1958, 108).
Словник української мови (СУМ-11)