знову
ЗНО́ВУ, рідше ІЗНО́ВУ, присл. Те саме, що знов.
І знову ліри заревли (Шевч., II, 1963, 98);
Рипнули.. в школі двері, і на поріг ізнову вийшов хлопець (Вас., II, 1959, 370);
І як вийшла з села, то якось мені так стало легко та весело, так неначе я знову на світ народилася… (Мирний, І, 1954, 72);
[2-й робітник:] Егеж, обридло хліви, шпиталі й тюрми будувати. [3-й робітник:] А потім руйнувати… [4-й робітник:] Щоб ізнову те саме будувати (Л. Укр., II, 1951, 207);
— І знову ж, є тільки один мотузочок, який може врятувати дворянство і культуру — зветься він теж карбованцем (Стельмах, І, 1962, 39).
Словник української мови (СУМ-11)