знівечений
ЗНІ́ВЕЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зні́вечити.
Капелюх, черевики й усю одежу мусив узяти на борг, бо давня була так знівечена, що викинув її до каналу (Март.,Тв., 1954, 341);
Ходить [Аркадій Павлович] по саду. Там підійме грушу, підточену червою, або знайде яблуко, знівечене гниллю (Шиян, Баланда, 1957, 113);
Побита, знівечена, вибігла Олександра в садок (Коцюб., І, 1955, 68);
Поглянула вона на знівеченого її словами Чіпку, що сидів, мов у воду опущений, боявся підвести на неї очі, й жаль пройняв любляче дівоче серце (Мирний, І, 1949, 344);
— Уже й так знівечене моє життя до самого краю (Стельмах, I, 1962, 584).
2. у знач. прикм. Який знівечився, скалічів, зазнавши фізичних або моральних травм.
Став [Мар’ян] похмурим і менше говорив з людьми. Але проти цього відразу збунтувалась його знівечена душа, вона шукала доброго слова (Стельмах, І, 1962, 164).
3. у знач. прикм., перен. Який загинув, минув, зник безслідно.
Він довго не міг заснути, згадував нинішні пригоди, знівечені мрії про Домніку (Коцюб., І, 1955, 251).
Словник української мови (СУМ-11)