зоряти
ЗОРЯ́ТИ, я́є, недок. розм. Те саме, що зорі́ти.
Схопилась, вискочила на задвірок,— уже рання зоря зоряє (Барв., Опов.., 1902, 237);
Андрій в перший день, як тільки вийшов косити траву, поновив шапку на оборозі, бо вже зоряла вершком (Чендей, Вітер.., 1958, 227);
// безос.
Додавала серцю жалю й пісня. Вона, знай, голосила над австрійськими окопами.. А коли стало зоряти, урвалася пісня (Мушк., Серце.., 1962, 307).
Словник української мови (СУМ-11)