зоряти
ЗОРЯ́ТИ, я́є, недок. розм. Те саме, що зорі́ти.
Схопилась, вискочила на задвірок,— уже рання зоря зоряє (Барв., Опов.., 1902, 237);
Андрій в перший день, як тільки вийшов косити траву, поновив шапку на оборозі, бо вже зоряла вершком (Чендей, Вітер.., 1958, 227);
// безос.
Додавала серцю жалю й пісня. Вона, знай, голосила над австрійськими окопами.. А коли стало зоряти, урвалася пісня (Мушк., Серце.., 1962, 307).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- зоряти — зоря́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- зоряти — -яє, недок. розм. Те саме, що зоріти. || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зоряти — СВІТА́ТИ безос. (про настання світанку, ранку), РОЗВИДНЯ́ТИСЯ, РОЗВИ́ДНЮВАТИСЯ, СІРІ́ТИ, ДНІ́ТИ, РОЗСВІТА́ТИ, РОЗСВІТАТИСЯ, СВІТЛІ́ТИ, СВІТЛІ́ШАТИ, ЯСНІ́ТИ, ЗОРІ́ТИ, ЗОРЯ́ТИ розм., МРІ́ТИ. — Док.: розвиднитися, розсвіну́ти, посвітлі́ти, посвітлі́шати. Словник синонімів української мови
- зоряти — Зоря́ти, -ря́ю, -єш гл. Свѣтиться, сіять. Що то була за дівчина! Зайде в хату, то мов зоря зоряє. Г. Барв. 103, 237. Там квітки як в божім раю... зорями ч траві зоряють. К. Дз. 221. Ой вийду на гірку та гляну на зірку, — що зоря зоряє, а вся челядь гуляє. Грин. III. 61. см. зоріти. Словник української мови Грінченка