зоріти
ЗОРІ́ТИ, зорі́ю, зорі́єш і зорю́, зори́ш, недок.
1. тільки З ос., поет. Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити.
На синім небі густо зоріли зорі (Коцюб., І, 1955, 49);
Сумно крізь віконце Молодик зорить… (Граб., І, 1959, 371);
Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях, що над нею зоріє (Гончар, Тронка, 1963, 281);
*Образно. Невже ракета в космосі ширяє? Ні, серце пломеніє там людське і світить всім, зорить на виднокраї, ясне таке! (Тер., Серце.., 1962, 4);
// Вкриватися зорями, бути зоряним (про небо).
Уже зоріло небо, і Стах вів «Колумб», керуючись зорями та маяком (Трубл., II, 1955, 187);
// перен., кому. Вказувати правильний шлях у житті, осявати життя.
Клянемся ми всі, що народ розкуєм, Всі здійсним святі заповіти І волею край свій, як сонцем, заллєм, Щоб міг він і другим зоріти (Олесь, Вибр., 1958, 64);
// перен. Бути величним, осяяним блиском слави.
Герої, славою повиті. Зоріє кожного ім’я (Ус., Дорогами.., 1951, 81);
Зоріє в білім світі Вічна дума, Вічна слава Кобзаря (Мал., Віщий голос, 1961, 105).
2. перев. 3 ос. Блищати, виблискувати під дією проміння, світла.
Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола (Рильський, І, 1960, 125);
Наші руки продовжила сталь, що несе капіталові жах: трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет… (Сос., І, 1957, 492);
// Виділятися своїм кольором, освітленням; виднітися.
Цвіли над шляхом голубі петрові батоги, зоріли ромашки, а з гущавини придорожнього жита виглядали соромливі волошки (Цюпа, Грози.., 1961, 288);
В саду вже зоріють серед листя зелені, завбільшки з голубине яйце, яблучка (Збан., Сеспель, 1961, 427);
Темніша Брянський ліс у сні, Зімкнув ряди соснові. Зоріють десь в гущавині Озера вечорові (Нагн., Вибр., 1957, 185);
// перен. Вирізнятися серед інших яскравою зовнішністю, здібностями і т. ін.
Було між дівчатами так і зорію (Барв., Опов.., 1902, 63).
3. перен. Сяяти, світитися (про очі).
Він так гарно вміє казати, і так у його зоріють очі, як він каже! (Гр., II, 1963,141);
// чим. Виражати яке-небудь почуття (про очі).
Вони слухали дідуся, і стомлені очі зоріли надією (Ірчан, II, 1958, 25);
// Виявлятись у виразі обличчя, очей і т. ін.
Діти любі, чемні діти, Й ви в життю, неначе цвіти, В личку щирість вам зоріє, Око і душа радіє (У. Кравч., Вибр., 1958, 200).
4. Наближатися, наставати (перев. про світанок).
Зоріє світанок, а він лежить, спить солодко (Гончар, Тронка, 1963, 196);
// безос.
Вийшли в дорогу рано, ще зоріло, а десь коло полудня були вже на полонині (Чендей, Поєдинок, 1962, 164).
◊ Зорі́є схід — розвидняється, світає;
Ще й на світ не зорі́ло, безос.— не розвиднялося, не світало.
Ще й на світ не зоріло, як я потягся на Донець і цілісінький день блукав його берегами (Грим., Подробиці.., 1956, 32).
Значення в інших словниках
- зоріти — зорі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- зоріти — прв. поет., сяяти, світитися; (яскраво) світити, осявати, блищати, виблискувати; (на тлі чого) виділятися; П. променіти, променитися; (на обрії) розвиднятися. Словник синонімів Караванського
- зоріти — див. розвиднятися Словник синонімів Вусика
- зоріти — зорію, зорієш і зорю, зориш, недок. 1》 тільки 3 ос., поет. Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити. || Вкриватися зорями, бути зоряним (про небо). || перен., кому. Вказувати правильний шлях у житті, осявати життя. || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зоріти — БЛИЩА́ТИ чим і без додатка (давати блиск, бути блискучим, відбиваючи світло), БЛИСТІ́ТИ рідко, БЛИЩА́ТИСЯ без додатка, рідко, СВІТИ́ТИСЯ підсил., СВІТИ́ТИ підсил., СЯ́ЯТИ підсил., СІЯ́ТИ підсил. заст., поет., ПРОМЕНІ́ТИ підсил. Словник синонімів української мови
- зоріти — Зорі́ти, -рі́ю, -рі́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- зоріти — Зоріти, -рію, -єш гл. Свѣтиться, свѣтить, сіять. Місяць світить, зоря зоріє. Чуб. V. 474. Серце моє, зоре моя, де це ти зоріла? Шевч. 143. см. зоряти. Словник української мови Грінченка