зоставатися
ЗОСТАВА́ТИСЯ і рідше ЗІСТАВА́ТИСЯ, аю́ся, ає́шся, недок., ЗОСТА́ТИСЯ і рідше ЗІСТА́ТИСЯ, а́нуся, а́нешся, док.
1. Продовжувати бути, залишатися де-небудь, не покидати якогось місця протягом певного часу.
І вже ж тобі, милий, назад не вертаться! Там тобі, серденько, навіки зоставаться (Пісні та романси.., II, 1956, 12);
— То ти зоставайся тут на хазяйстві, Левку, а я піду навідаюсь до млина, подивлюся, що воно там робиться (Цюпа, Назустріч.., 1958, 77);
Казав Кармель дожидати його, зістатися вдома (Вовчок, І, 1955, 364);
Так і зостались у старих Марко та дівчинка Ніна (Мик., II, 1957, 316);
// також з інфін. Продовжувати перебувати, залишатися де-небудь з певною метою.
Владко часто увечері приходив на своє старе помешкання, зоставався на чай, жартував з Миколайовою (Фр., VI, 1951, 248);
Одного разу Рябченко прийшов у свято до церкви, вистояв утреню, а тоді.. зостався підождати в сторожці,— там звичайно дожидали люди, поки вдарять до служби (Гр., II, 1963, 475);
Яресько з своєю озброєною ячейкою зостався вдома ночувати ще одну ніч — на завтра їм було наказано з’явитися в повіт (Гончар, II, 1959, 229);
// Продовжувати перебувати в якому-небудь положенні, знаходитися де-небудь, будучи поміщеним, залишеним там.
Маленькі рученятка обіймалися коло маминої шиї і такеньки довгенько-довгенько вони зоставалися (Вовчок, І, 1955, 365);
Гласні підійшли під рундук, поскидали шапки. Тільки один Чіпка з Лозою, як сиділи, так і зосталися (Мирний, І, 1949, 380);
Любов входить і надіває абажур на лампу, він зостається до кінця, через що сцена весь час в червонуватому світлі (Л. Укр., II, 1951, 30);
На лаві зосталась писарева скрипка (Н.-Лев., II, 1956, 56).
2. Продовжувати бути яким-, ким-, чим-небудь, залишатися в попередньому стані; не змінюватися.
Микита Уласович як позіхав, та побачив сеє диво [відьму], та так йому рот роззявлений і зоставсь (Кв.-Осн., II, 1956, 183);
— Не схотів я зоставаться панським, запріг коня, узяв жінку з дітьми.. та й помандрували у Чорноморію (Стор., І, 1957, 80);
[Роман:] Я, яким був, таким і зостався. [Зінька:] Ти не таким здавався!.. (Кроп., II, 1958, 32);
Було просто чудом, що вона зосталася жива серед сеї руїни, серед сотень повалених, вирваних з коренем дерев (Хотк., II, 1966, 223);
Патентом 1848 року австрійський імператор дав «волю» селянам, але земля й надалі зосталась панською власністю (Козл., Відродження.., 1950, 7).
◊ Зостава́йтеся здорове́нькі див. здорове́нький;
Зостава́йся (зостава́йтеся) здоро́в (здоро́вий, здоро́ва, здоро́ві) див. здоро́вий;
Зостава́тися (зоста́тися) на дру́гий рік — те саме, що Залиша́тися (залиши́тися) на дру́гий рік ( див. залиша́тися).
Хвороба то така, що клопотатися б і нічого, та горе в тім, що треба багато часу на неї стратити, а через це може бути таке, що треба зостатися і на другий рік в класі (Мирний, V, 1955, 404);
Зостава́тися (зоста́тися) при свої́й ду́мці — не змінювати свого наміру.
— Так наш князь затявсь, при своїй думці зоставсь.— Скільки,— каже-говорить,— по світу не їжджав, у яких царствах-государствах не бував, а такої куниці, ніби красної дівиці, не видав (Кв.-Осн., II, 1956, 57).
3. тільки 3 ос. Продовжувати існувати, зберігатися; не зникати.
[Антоніо:] Життя і мрія в згоді не бувають і вічно борються, хоч миру прагнуть. А в скутку боротьби — життя минає, а мрія зостається (Л. Укр., III, 1952, 120);
Щука пропала, а зуби зостались (Укр.. присл.., 1955, 157);
— Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (Стельмах, І, 1962, 50);
// Продовжувати жити, залишатися після смерті кого-небудь.
Старий Щербат із жури скоро зійшов у могилу, зосталася удова з дочкою (Хотк., І, 1966, 102);
Там, де сирота дістатися має, лучче, аби камінь виріс (Номис, 1864, № 10694);
// Бути в наявності (після використання, вжитку і т. ін. чого-небудь).
Жінка продає якісь корінці, і усяк, хто йде, то й купує тих корінців, і вже кучка невелика зостається (Кв.-Осн., II, 1956, 476);
До осені звели отару… Зосталось, може, з пару, Та й тих упорали під темну ніч, Щоб більше не кортіло (Гл., Вибр., 1951, 58);
— Може, гроші зостануться, набери ти Христі хоч абищо на кофтину (Головко, II, 1957, 120);
// безос.
Якби його [Чіпку] наняти,— хоч би менше з’їжі… все б таки хоч на одежу зосталося! (Мирний, І, 1949, 147);
// від кого — чого або по кому — чому. Зберігатися як слід, залишок чогось, що зникло, минуло, або після смерті кого-небудь.
Умер давно той цар з лицем тирана, зоставсь по ньому — круг і збитий напис (Л. Укр., І, 1951, 253);
Як умер батько, зараз почав Микола пити, покинув коло хазяйства впадати.. Од хазяйства зосталася сама хата (Гр., І, 1963, 316);
Безугавно молотила ворожа артилерія і по містечку Перекоп, дарма що від нього зосталась уже тільки величезна купа руїн (Гончар, II, 1959, 402).
◊ Зостава́тися (зоста́тися) в па́м’яті (уя́ві) — те саме, що Залиша́тися (залиши́тися) в па́м’яті (уя́ві) ( див. залиша́тися).
— Колись я писав вірші, знав напам’ять Овідія, Горація, а тепер все чисто повилітало з голови, тільки й зосталась в пам’яті березова каша,— сказав Терлецький, наливаючи чарку (Н.-Лев., III, 1956, 42);
Зостава́тися (зоста́тися) за душе́ю див. душа́;
І (й) ду́ху не зоста́лося див. дух;
Не зоста́лося (не зоста́неться) й слі́ду кого, чого — про повне, безслідне зникнення кого-, чого-небудь.
Дерево превисоченне було; його так до половини у мілку щепу розбило і усі гілля стерло і зм’яло, так що і сліду їх не зосталось (Кв.-Осн., II, 1956, 414);
Не зоста́лося (не зоста́неться) й кри́хти див. кри́хта;
Мо́кре мі́сце [не] зоста́неться; Мо́крого мі́сця не зоста́неться див. мо́крий.
4. Опинятися в якому-небудь стані, положенні, ставати ким-, чим-небудь або яким-небудь.
Сам [Павло] на самоті ніколи не хотів зоставатися, а все туди рветься, де люди (Вовчок, І, 1955, 178);
Андрійко виламав ногу — слабував, мало не вмер і на ціле життя зостався калікою (Коцюб., І, 1955, 441);
Троє драгунів, які самочинно втрутились у бій, зосталися порубаними (Панч, Гомон. Україна, 1954, 399);
// без кого — чого. Втрачати кого-, що-небудь, залишатися без когось, чогось.
Брати повискакували з хати в одних тільки сорочках і зостались на світі без копійчини, одежинки і шматка хліба (Стор., І, 1957, 51);
// у чому. Скинувши або втративши щось з одягу, виявлятися не повністю одягненим.
— У мене кожух добрий і довгий.— То що, скинеш? А сам у сорочці зостанешся? (Мирний, III, 1954, 45);
// за ким, кому. Переходити в чиє-небудь користування, володіння; залишатися у спадщину.
— А земля хіба за нами зосталася? — боязко спитала Христя (Мирний, III, 1954, 52);
— У Василя хата своя. Умре стара мати, нікому ж вона не зостанеться, тільки Василеві (Н.-Лев., І, 1956, 81);
// на кого. Бути доглянутим ким-небудь.
— На кого моя старенька матінка зостанеться? (Кв.-Осн., II, 1956, 416).
◊ Зостава́тися (зоста́тися) ду́рнем див. ду́рень;
Зостава́тися (зоста́тися) на боба́х див. біб;
Зостава́тися (зоста́тися) ні в сих ні в тих — втрачаючи що-небудь, опинятися в скрутному або незручному становищі.
Левантина [наймичка] зоставалася ні в сих ні в тих, бо господарі знову брали Параску (Гр., II, 1963, 260);
Зостава́тися (зоста́тися) ні з чим — втратити все.
Ні з чим зостався мій Хома: Води нема й курей чортма (Гл., Вибр., 1951, 14);
Зостава́тися (зоста́тися) за спи́ною (поза́ду і т. ін.) — те саме, що Залиша́тися (залиши́тися) за спи́ною (поза́ду і т. ін.) ( див. залиша́тися).
Ми побігли кущами. Віти били нас по обличчях, шкрябали, босі ноги підколювалися. Незабаром Ксеня почала зоставатися позаду (Гр., І, 1963, 297);
Пешт, східну частину міста, уже було майже цілком очищено від ворога. П’ять тисяч кварталів зосталися за спинами наших бійців (Гончар, III, 1959, 284).
5. Випадати комусь, припадати на чию-небудь долю.
А тому, тому на світі, Що йому зосталось, Кого батько і не бачив, мати одцуралась? (Шевч., І, 1963, 39);
Віщувало серце, що як тільки зміцніють синові крила,— не втримати його в хаті, знову гайне по світах. Що ж тоді зостанеться їй? (Гончар, II, 1959, 198).
6. з інфін., безос. Бути на черзі для виконання, здійснення.
До нового року я не мала часу писати, багато було хатньої роботи і люди вештались, а вже ввечері, коли найліпше писати, я була втомлена і зоставалось тільки лягати й читати (Л. Укр., V, 1956, 159).
◊ Зостає́ться (зоста́лось) [ті́льки] одно́; Нічо́го не зостає́ться (не зоста́неться), як…— про становище, коли немає з чого вибирати, а можна діяти лише певним чином.
Одно зостається — або в сіті до павука, або еміграція до Бразілії (Коцюб., III, 1956, 37).
7. до чого, перев. безос. Бути в запасі, бути ще не використаним або не подоланим (про час, відстань і т. ін.).
Тижнів зо три зоставалося ще до весілля (Н.-Лев., І, 1956, 138);
Востаннє мотор заглухнув.., коли їм зоставалось всього з кілометр доїхати до місця робіт на трасі каналу (Гончар, Тронка, 1963, 183);
Зіставалось Оленці.. год один ще повчиться (Тесл., Вибр., 1950, 104).
Словник української мови (СУМ-11)