зраджений
ЗРА́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зра́дити 1 — 3.
Я не ображаюсь, бо розумію.. психологію людини, багато раз зрадженої і зневаженої приятелями, здавалось би, найщирішими (Л. Укр., V, 1956, 354);
Зраджена й кинута я, безутішная, Жертва чужого гріха… (Пісні та романси.., II, 1956, 249);
// У знач. прикм.
Не хились додолу, зраджений козаче, Про лиху пригоду навіки забудь (Граб., І, 1959, 128);
// зра́джено, безос. присудк. сл.
Мені спало на думку, що, як всякий перевертень ненавидить те, що зраджено ним, так і Стадницький ненавидить український люд, з якого вийшли його пращури (Стельмах, І, 1962, 14);
[Матушка гуменя:] Чого ж ти безталанна, нещасна? Любила може кого, та зраджено тебе? (Мирний, V, 1955, 70).
Словник української мови (СУМ-11)