зсушити
ЗСУШИ́ТИ і рідко ІЗСУШИ́ТИ, зсушу́, зсу́шиш, док., перех.
1. Повністю позбавити вологи, зробити зовсім сухим; випарувати.
Сонце, що встигло вже зсушити вранішній туман, масляно заблискало на його [Середи] спітнілому, стомленому, але веселому обличчі (Панч, І, 1956, 89);
// Висушивши, зробивши сухим, позбавити життєздатності (рослини).
Зсушив, зв’ялив, оббив мій лист Злий вітер-недосвіт… (Бернс, Вибр., перекл. Лукаша і Мисика, 1959, 20).
2. перен. Зробити худим, виснаженим.
Схудла-змарніла [Мар’я]. Сльози та туга, туга та сльози день у день, ніч у ніч хоч кого зсушать (Мирний, III, 1954, 175);
[Стеха (сама):] Бідна, бідна дитино моя!.. Зсушила тебе журба, зв’ялила недоленька!.. (Кроп., І, 1958, 463);
Хіба це літа зсушили тіло? від праці помарніло (Панч, О. Пархом., 1939, 117);
Нимидору ізсушила, ізв’ялила нужда, як холодний вітер зелену билину (Н.-Лев., II, 1956, 244).
Словник української мови (СУМ-11)