зубр
ЗУБР, а, ч.
1. Великий дикий ссавець родини бичачих.
Серед поляни зубр спинився волохатий (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 319);
— Дика антилопа, полохлива лань довірливо пасеться в сусідстві з могутнім бізоном та зубром… (Гончар, Таврія, 1952, 134);
*У порівн. — Ці єретики дикі й уперті, як зубри (Тулуб, Людолови, І, 1957, 23).
2. перен., розм. Про того, хто має великий досвід, знання в якійсь ділянці, відіграє керівну роль де-небудь.
Є така частина критиків, яка з охотою повикидала б мої твори на смітник.. Це — переважно стара, професорська критика, літературні зубри і акули з заіржавілою зброєю (Вас., IV, 1960, 56);
В кафе ніде було пройти.. За журналістами, комісіонерами та комерсантами прийшли сюди й самі зубри промисловості (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 51);
Недаремно знайомі директори хитали головами: — У Ковалівку? Ну, брат, Тарасе, там і не такі зубри, як ти, ламали зуби (Збан., Малин. дзвін, 1958, 153);
// Про того, хто вперто дотримується відсталих, реакційних поглядів, переконань тощо.
— Було б непогано, коли б отакий зубр.. та переконався, перевиховався б на нашому будівництві й став нашим (Ле, Міжгір’я, 1953, 49).
Словник української мови (СУМ-11)