зубр

вел. ссавець з родини порожнинорогих (вис. у холці 1,8-2 м, маса бл. 1 т); колись заселяв ліси Європи; вид врятовано від повного винищення (у 1927 лишалося 48 особин) шляхом розведення та спеціального розселення; тепер переважно у заповідниках, охороняється.

Значення в інших словниках

1. зубр — зубр іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. зубр — -а, ч. 1》 Великий дикий ссавець родини бичачих. 2》 перен., розм. Про того, хто має великий досвід, знання в якійсь ділянці, відіграє керівну роль де-небудь. || Про того, хто вперто дотримується відсталих, реакційних поглядів, переконань тощо.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. зубр — Зубр, зу́бра; зу́бри, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. зубр — ЗУБР, а, ч. 1. Великий дикий ссавець родини бичачих. Серед поляни зубр спинився волохатий (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 319); — Дика антилопа, полохлива лань довірливо пасеться в сусідстві з могутнім бізоном та зубром… (Гончар, Таврія...  Словник української мови в 11 томах
5. зубр — Зубр, -ра м. Зубръ. Вх. Пч. II. 5.  Словник української мови Грінченка