зумисне
ЗУМИ́СНЕ, присл., діал. Навмисне.
Погонич зумисне гнав коні з усієї сили (Н.-Лев., III, 1956, 204);
Він зумисне трохи раніше зачинив свою крамницю, щоб мати час усе доглянуть (Коцюб., II, 1955, 135);
З високого наддеснянського валу видно, як стеляться долом дрімучі ліси. Чорні, безкраї, ідуть і йдуть у далечінь, до самого небосхилу. Немов зумисне обступили Чернігів (Міщ., Сіверяни, 1961, 8).
Словник української мови (СУМ-11)