кава
КА́ВА¹, и, ж.
1. Тропічне дерево, з насіння якого виготовляють ароматний тонізуючий напій; кавове дерево.
Тепер під нами тропічні ліси, велетенські плантації кави, лісисті пагорби, в’юнкі річки (Дмит., Там, де сяє.., 1957, 46).
2. Насіння цього дерева або порошок із цього насіння.
В трюмі — крупа, цукор, кава, консерви і галети (Смолич, II, 1958, 44);
Лариса насаджувала квіти, посипала піском доріжки, молола каву (Руд., Остання шабля, 1959, 12).
3. Поживний напій (з цукром, часто також з молоком чи вершками) із цього порошку.
Стара Темницька наливала каву (Фр., II, 1950, 300);
Кава запарувала у малих філіжанках в руках у гостей (Коцюб., І, 1955, 292);
Ранком варилась кава, співала дудка горніста (Ю. Янов., І, 1958, 53).
За ка́вою — під час пиття кави.
За кавою Мержинський розповів їй [Лесі] ще чимало цікавого (М. Ол., Леся, 1960, 206).
КА́ВА², и, ж., діал. Галка.
Чорні кави.. круту гору вкрили (Сл. Гр.).
КА́ВА³, и, ж., дит., діал. Вовк; хо.
Часом Галя пожахнеться й пошептом питає: — Що ж як кава прийде? — Не прийде,— одказують їй усі (Вовчок, I, 1955, 289).
Словник української мови (СУМ-11)