кагал
КАГА́Л, у, ч.
1. У Польщі в XVI-XIX ст.— єврейське громадське самоуправління й сама єврейська громада.
— Є в нас свій магістрат, що зветься кагалом, свої тувими — лавники і свої радці — кагальники (Тулуб, Людолови, II, 1957, 90).
2. перен., розм. Галаслива юрба; зборище.
Незабаром заробітчани усім кагалом подалися в село до корчми Лукаша Кондри (Стельмах, Хліб.., 1959, 202).
3. перен., розм. Гамір, безладдя, розгардіяш.
Кагал, гармидер стояв у хаті (Мирний, І, 1949, 336).
Словник української мови (СУМ-11)