каганець
КАГАНЕ́ЦЬ, нця́, ч.
1. Невеличкий світильник, що складається з гнота та посуду, у який наливається олія, лій чи гас.
В хаті каганець ледве-ледве світив (Вовчок, І, 1955, 267);
Тихо, наче гніт у каганці, зотлівало його старе життя (Мирний, IV, 1955, 30);
На припічку тріскотів лойовий каганець (Сміл., Крила, 1954, 51).
◊ Аж каганці́ в оча́х засвіти́лися — те саме, що Аж і́скри з оче́й поси́палися ( див. і́скра).
2. заст., жарт. Велика чарка.
Будем пить з каганця та й чарочки до денця (Номис, 1864, № 11507).
Словник української мови (СУМ-11)