каламар
КАЛАМА́Р, я́, ч., заст.
1. Чорнильниця.
До голови йшли.. писарі з перами й здоровими каламарями в руках (Н.-Лев., III, 1956, 24);
Йому марилось: ось маленька світла кімнаточка, ..стіл з купою книжок на ньому, невеличкий каламар (Хотк., І, 1966, 43);
Олівці, пера та каламарі тихо брязнули в ранцях за плечима (Смолич, II, 1958, 110).
2. Невеличка пляшка.
Пішла стара, мов каламар Достала з полиці (Шевч., І, 1951, 51).
3. перен., зневажл. Дрібний канцелярський службовець; писака.
Цур тобі, мерзенний Каламарю… (Шевч., І, 1951, 246).
Словник української мови (СУМ-11)