каляти
КАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех., розм.
1. Те саме, що брудни́ти.
— Не хочеться мені, мати, По ріллі спотикати.., Жовтого саф’яна каляти (Укр.. думи.., 1955, 24);
Дарка почала його [папірець] закладати незручно, мнучи й каляючи пальцями (Л. Укр., III, 1952, 653);
Каляють [горобці], аж чорно кругом (Логв., Давні рани, 1961, 125).
2. перен. Укривати ганьбою кого-, що-небудь; плямувати.
— Слава козача здавна славна! споконвіку ведеться.. І умру, а не попущу свого козачого роду каляти! (Мирний, І, 1954, 232);
Стоячи на становищі польських панів, каляв [Вахнянин] все, що є кращого і чесного у радикалів і народовців (Коцюб., III, 1956, 151)
Словник української мови (СУМ-11)