каліцтво
КАЛІ́ЦТВО, а, с. Тілесне пошкодження, що призводить до втрати працездатності; покалічення.
На мить Андрієві ніздрі вхопили знайомий запах олії, пари, сухого жару вогняної печі — і перед ним встало його робоче життя, його каліцтво (Коцюб., II, 1955, 90);
Уявляв собі, як.. Марія обережно ступає по м’яких килимах, боячись не там стати, не там сісти, як вона ховає протез, щоб не видно було її каліцтва (Ткач, Жди.., 1959, 64);
Війна, як кожна війна, тягла за собою пожежі, хвороби, каліцтва й смерть (Вільде, Сестри.., 1958, 117).
Словник української мови (СУМ-11)