калічити
КАЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех.
1. Завдавати каліцтва кому-, чому-небудь; робити калікою.
Всіх калічив [Еней] без розбору І убивав по десять враз (Котл., І, 1952, 260);
Ведмеді та дики часто калічать худобу й людей у горах (Фр., VI, 1951, 35);
Від страху почала стріляти польська артилерія, але її ядра калічили десятками своїх же (Панч, Гомон. Україна, 1954, 332);
// Завдавати шкоди; псувати, нівечити, марнувати.
[Орест:] Подумай тільки, подумай, чи варто ж калічити своє життя через якусь.. нервову хворобу… (Л. Укр., II, 1951, 91);
— Ти.. до чого дожився мені? Уже калічиш душу власній дитині? (Стельмах, Хліб.., 1959, 472).
2. Вимовляти неправильно; перекручувати, ламати (про мову, слова).
Вона була тяжким ворогом того, хто калічив рідну мову, ламав прадідівські звичаї або пнувся в пани, намагаючись стати вищим за селянина (Коцюб., І, 1955, 102);
Панотець калічив польську мову немилосердно. Говорив українські слова, намагався лиш виговорювати їх на польський лад (Март., Тв., 1954, 255);
Дід ніколи не калічив мови, ..не пристосовувався до дитячої говірки (Ю. Янов., II, 1954, 109).
Словник української мови (СУМ-11)