1. Словник української мови в 11 томах

калічити

КАЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех.

1. Завдавати каліцтва кому-, чому-небудь; робити калікою.

Всіх калічив [Еней] без розбору І убивав по десять враз (Котл., І, 1952, 260);

Ведмеді та дики часто калічать худобу й людей у горах (Фр., VI, 1951, 35);

Від страху почала стріляти польська артилерія, але її ядра калічили десятками своїх же (Панч, Гомон. Україна, 1954, 332);

// Завдавати шкоди; псувати, нівечити, марнувати.

[Орест:] Подумай тільки, подумай, чи варто ж калічити своє життя через якусь.. нервову хворобу… (Л. Укр., II, 1951, 91);

— Ти.. до чого дожився мені? Уже калічиш душу власній дитині? (Стельмах, Хліб.., 1959, 472).

2. Вимовляти неправильно; перекручувати, ламати (про мову, слова).

Вона була тяжким ворогом того, хто калічив рідну мову, ламав прадідівські звичаї або пнувся в пани, намагаючись стати вищим за селянина (Коцюб., І, 1955, 102);

Панотець калічив польську мову немилосердно. Говорив українські слова, намагався лиш виговорювати їх на польський лад (Март., Тв., 1954, 255);

Дід ніколи не калічив мови, ..не пристосовувався до дитячої говірки (Ю. Янов., II, 1954, 109).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. калічити — калі́чити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. калічити — Нівечити; (завдавати шкоди) псувати, марнувати; (- мову) ламати, перекручувати, спотворювати. Словник синонімів Караванського
  3. калічити — див. карати Словник синонімів Вусика
  4. калічити — -чу, -чиш, недок., перех. 1》 Завдавати каліцтва кому-, чому-небудь; робити калікою. || Завдавати шкоди; псувати, нівечити, марнувати. 2》 Вимовляти неправильно; перекручувати, ламати (про мову, слова). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. калічити — ЗІПСУВА́ТИ (зробити непридатним для вживання, користування і т. ін., вивести з ладу), ЗОПСУВА́ТИ рідше, ПОШКО́ДИТИ, УШКО́ДИТИ, ЗНІ́ВЕЧИТИ, ПОНІ́ВЕЧИТИ, ПОЛАМА́ТИ, ЗЛАМА́ТИ, ЗЛОМИ́ТИ, СПОТВО́РИТИ, ПЕРЕВЕСТИ́, СКАЛІ́ЧИТИ підсил. Словник синонімів української мови
  6. калічити — Калі́чити, -лі́чу, -лі́чиш, -лі́чать; не калі́ч, калі́чмо, калі́чте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. калічити — Калічити, -чу, -чиш гл. 1) Увѣчить, калѣчить. Скинь її (свиту) зараз, скинь!.. Ти себе покалічиш. — А селяне носять та й не калічать же себе. Левиц. Пов. 159. 2) Уродовать, искажать, извращать. Не з щиростю... приступає до рідного слова, та і почне його калічить. О. 1861. IV. 34. Словник української мови Грінченка