камінчик
КАМІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до каміне́ць.
Сонце стоїть високо, розпечена земля пашить кожною грудочкою, кожним камінчиком (Коцюб., І, 1955, 285);
*У порівн. Мільярдами коштовних камінчиків засвітилась роса (Бойч., Молодість, 1949, 146).
◊ [Ки́дати (ки́нути)] камі́нчики (камі́нчик) у чийсь горо́д — те саме, що [Ки́дати (ки́нути)] камінці (каміне́ць) у чийсь горо́д ( див. каміне́ць).
Про неї-бо кажуть, що вона ні одного дня не може пробути без лайки. І Василина розуміє, в чий це город камінчик (Хотк., II, 1966, 64).
Словник української мови (СУМ-11)