капризний
КАПРИ́ЗНИЙ а, е.
1. Примхливий, вередливий, з постійними забаганками, капризами (у 1 знач.); забагливий, комизистий.
Вона була капризна, палка, сентиментальна і стара (Коцюб., І, 1955, 408);
Боюся тільки, як би не набриднути Ліді за це літо.., хоч я і не дуже капризна на літні домівки й комфорти (Л. Укр., V, 1956, 149);
Раніше весела й життєрадісна, вона [дитина] стає лякливою, капризною й дразливою (Хвор. дит. віку, 1955, 123);
// Який виражає каприз (у 1 знач.); зумовлений капризом.
Маріка відвертається капризним рухом (Хотк., II, 1966, 406);
Капризний вираз обличчя; Капризний голос.
2. перен. Повний несподіванок, випадковостей; непевний, нестійкий.
Дуже капризна річ плавуча міна,— кажуть матроси (Ю. Янов., II, 1958, 33);
Капризна погода; Капризна зима.
3. перен. Химерний, вигадливий.
Се вони [жайворонки], невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву й капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів (Коцюб., II, 1955, 231).
Словник української мови (СУМ-11)