караульний
КАРАУ́ЛЬНИЙ, а, е, розм. Прикм. до карау́л 1; вартовий (у 1 знач.).
Дебелий рудовусий солдат.. виявився людиною надто вже відданою суворим правилам караульної служби (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 138);
// у знач. ім. карау́льний, ного, ч. Вартовий.
Караульні не підпускають Ївги й близько (Кв.-Осн., II, 1956, 265).
Словник української мови (СУМ-11)