караїми

КАРАЇ́МИ, ів, мн. (одн. караї́м, а, ч.; караї́мка, и, ж.). Народність, що невеликими групами живе в УРСР та Литовській РСР і розмовляє мовою, яка належить до тюркської сім’ї мов.

Я тепер зовсім сама посеред караїмів, татар (Л. Укр., V, 1956, 60);

Ховаються в них [плантаціях] білі хатинки вільновідпущених і пишні садиби євреїв та караїмів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 414).

Значення в інших словниках

1. караїми — -ів, мн. (одн. караїм, -а, ч.; караїмка, -и, ж.). Народність, що невеликими групами живе в Україні й Литві та розмовляє мовою, яка належить до тюркської сім'ї мов.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. караїми — (самоназва карай, давньоєвр. читці) народність, що невел. групами живе в Україні (Кримська АР, Одеська, Миколаївська обл., райони...  Універсальний словник-енциклопедія