караїми

(самоназва карай, давньоєвр. читці)

народність, що невел. групами живе в Україні (Кримська АР, Одеська, Миколаївська обл., райони м. Луцька та Галича), Литві (Тракай, Панєвєжис); в Україні 1230 осіб; мова — караїмська, кипчацької групи тюркських мов, існує 3 діалекти: пн. (тракайський), галицький і кримський; віруючі переважно караїмісти (виникла у VIII ст. єресь ортодоксального юдаїзму, яка спирається на Старий Заповіт і відкидає Талмуд). У VIII-X ст. у складі Хозарського каганату; в XI-XIV cт. переважно у Криму, особливо фортеці Чуфут-Кале. До Литви та Зх. України потрапили як полонені під час укр.-литовсько-татарсько-турец. воєн і компактно оселилися. За матеріальною, духовною культурою і побутом близькі до татар або до населення, де проживають; використовують євр., лат. і кириличне письмо, яким записані релігійні тексти, світська література і фольклор.

Значення в інших словниках

1. караїми — -ів, мн. (одн. караїм, -а, ч.; караїмка, -и, ж.). Народність, що невеликими групами живе в Україні й Литві та розмовляє мовою, яка належить до тюркської сім'ї мов.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. караїми — КАРАЇ́МИ, ів, мн. (одн. караї́м, а, ч.; караї́мка, и, ж.). Народність, що невеликими групами живе в УРСР та Литовській РСР і розмовляє мовою, яка належить до тюркської сім’ї мов. Я тепер зовсім сама посеред караїмів, татар (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах