карниз
КАРНИ́З, а, ч.
1. Виступ, що завершує горішню частину стіни або міститься над вікнами, дверима.
Поламлені [поламані] карнизи, побиті вікна.., облуплені стовпи — все виглядало непривітним та страшним (Мирний, III, 1954, 305);
Над клумбами.. біліли з карнизами й колонами стіни розкішного невиданого палацу (Вас., Незібр. тв., 1941, 159);
— Я теж цей дім будував. Від першого каменя в фундаменті до останнього карниза під дахом, всі поверхи (Кучер, Дорога.., 1958, 49).
2. Виступ, що пролягає вузькою смугою на схилі гори, кручі.
Де тільки на скелях є карнизи на піваршина, де трапляється ямка в скелі, там причеплюються ялинки (Н.-Лев., II, 1956, 414);
Сафаров ішов над урвищем широким кам’яним карнизом (Донч., II, 1956, 283).
Словник української мови (СУМ-11)