катований
КАТО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. і теп. ч. до катува́ти 1, 2.
Он розбойник [розбійник] катований Зубами скрегоче (Шевч., I, 1963, 242);
— Та будьте ви прокляті, бісові кати!.. — застогнав крізь зуби катований Панчоха (Ле, Наливайко, 1957, 276);
// у знач. ім. като́ваний, ного, ч. Людина, яку катували або катують.
Свист лози, гехкання за кожним ударом гайдуків, крики й зойки катованих переполошили всю двірню (Бурл., О. Вересай, 1959,33).
Словник української мови (СУМ-11)