каюк
КАЮ́К¹, а́, ч. Невеликий човен із плоским дном і двома веслами.
Все веслом махає [Харон].., Од каюка всіх одганяє (Котл., І, 1952, 131);
Кінні козаки переходили уплав, а піших і запаси перевозили лоцмани на човнах і каюках (Стор., І, 1957, 397);
Усі каюки і шаланди, які привозили вночі з Олешок.., оглядав сам Швед (Ю. Янов., І, 1954, 271).
КАЮ́К², присудк. сл., розм. Кінець, смерть, капут.
Воно дід не вмер, та добре ж, що незручно вдарено. А то й каюк дідові був би (Гр., II, 1963, 247);
Хлопці посеред вагона давали лиха закаблукам, бо як же ти не танцюватимеш, коли війні каюк і їдеш додому, а там тебе ждуть (Загреб., Шепіт, 1966, 38).
Словник української мови (СУМ-11)