каюк
КАЮ́К¹, а́, ч.
Невеликий човен із плоским дном.
Все веслом махає [Харон].., Од каюка всіх одганяє (І. Котляревський);
Кінні козаки переходили уплав, а піших і запаси перевозили лоцмани на човнах і каюках (О. Стороженко);
Хтось плив каюком попід берегом з боку Ковальчукової садиби (М. Трублаїні);
Усі каюки і шаланди, які привозили вночі з Олешок.., оглядав сам Швед (Ю. Яновський);
Каюк обігнув мис і вирвався на широку гладінь основного русла Дніпра (В. Малик).
КАЮ́К², пред., кому, чому, розм.
Кінець, смерть; капут.
Воно дід не вмер, та добре ж, що незручно вдарено. А то й каюк дідові був би (Б. Грінченко);
– Ні чорта ти, хлопче, не напишеш, каюк твоїм надіям! А шкода – ти здібний все-таки, що не кажи (В. Підмогильний);
Хлопці посеред вагона давали лиха закаблукам, бо як же ти не танцюватимеш, коли війні каюк і їдеш додому, а там тебе ждуть (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)