ких
КИХ, КИХ-КИ́Х, виг., рідко.
1. Звуконаслідування, що означає сміх.
2. розм. Уживається як присудок за знач. ки́хкати.
Кузьма Трохимович, сеє чувши, та «ких, ких, ких, ких!», та аж за боки брався, регочучи (Кв.-Осн., II, 1956, 10).
Словник української мови (СУМ-11)