князювати

КНЯЗЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., іст. Управляти князівством (у 1 знач.).

В 1136 р., коли в Новгороді князював внук Володимира Мономаха — Всеволод Мстиславич, вибухло відкрите повстання (Іст. СРСР, І, 1956, 66);

Дарма, що князював Роман у Галичі лише п’ять років, та знав його добре люд галицький (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 22).

Значення в інших словниках

1. князювати — князюва́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. князювати — див. керувати  Словник синонімів Вусика
3. князювати — -юю, -юєш, недок., іст. Управляти князівством (у 1 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. князювати — КНЯЗЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. Управляти князівством (у 1, 2 знач.). [Ярослав:] Тебе до них пошлю я князювати (І. Кочерга); Дарма, що князював Роман у Галичі лише п'ять років, та знав його добре люд галицький (А.  Словник української мови у 20 томах
5. князювати — КНЯЗЮВА́ТИ (управляти князівством), КНЯ́ЖИТИ. (Юра:) Князь! Значить, ви князюєте? (Князь:) Ні (О. Левада); Рюрик княжив у Києві 1194-1211 рр. (С. Руданський).  Словник синонімів української мови
6. князювати — Князюва́ти, -зю́ю, -зю́єш, -зю́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. князювати — Князювати, -зюю, -єш гл. 1) Княжить, быть княземъ. Але то ще за Батия, як князювали колись князі. Васильск. у. Не перестане, мабуть, князь... князювати. К. Бай. 39.  Словник української мови Грінченка