князювання

КНЯЗЮВА́ННЯ, я, с., іст. Дія за знач. князюва́ти.

Можна зрозуміти ту постійну й напружену боротьбу руських князів за князювання в Києві, якою характеризується політична історія Русі XII — першої половини XIII ст. (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 566);

Київська Русь у другій половині Х ст., за князювання Володимира (близько 978-1015рр.), досягла значного політичного й культурного розвитку (Іст. укр. літ.. І, 1954, 25).

Значення в інших словниках

1. князювання — князюва́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. князювання — -я, с., іст. Дія за знач. князювати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. князювання — КНЯЗЮВА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. князюва́ти. О Господи! Вложив ти На мене хрест тяжкий, те князювання! (І. Франко); З приходом на князювання Ігоря у Києві утверджується династія Рюриковичів (Р.  Словник української мови у 20 томах
4. князювання — Князюва́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. князювання — Князюва́ння, -ня с. Княженіе.  Словник української мови Грінченка