ковбаня
КОВБА́НЯ, і, ж.
1. Глибока вибоїна, звичайно на дорозі, переважно з водою, болотом.
Дівчина стала над ковбанею й дивилась, як поволі осідав намул і вода очищалась (Коцюб., І, 1955, 285);
Машина заїхала в широку ковбаню, важко, натужно завила мотором і забуксувала (Коз., Сальвія, 1959, 206);
*Образно. Всією істотою відчувала вона, що на батьківщину їй заказано шляхи, отже, треба або вмерти, або якось видертися з цієї огидної ковбані, де нема і не буває волі жінкам (Тулуб, Людолови, II, 1957, 238).
2. Глибоке місце, яма в річці, озері тощо.
— Та в цьому ставку трудно і втопитись, хіба запливемо аж.. під той ліс,— сказала Ватя,— там-таки чимала ковбаня (Н.-Лев., IV, 1956, 77);
Восени залягає риба в ковбанях (Рильський, II, 1960, 159);
Тут можна було пірнути з висоти заставок у глибоку ковбаню сторч головою (Іщук, Вербівчани, 1961, 23).
Словник української мови (СУМ-11)